„Лиш Тебе моє серце шука
У тужливім пориві…
Обізвися до мене ще раз,
Як колись на Хориві!
„Ось я шлях довершив, що тоді
Ти вказав мені, Батьку,
І знов сам перед Тебе стаю,
Як був сам на початку.
„Сорок літ я трудився, навчав,
Весь заглиблений в Тобі,
Щоб з рабів тих зробити народ
По Твоїй уподобі.
„Сорок літ мов коваль я клепав
Їх серця і сумління,
І до того дійшов, що пішов
Від їх кпин і каміння.
„Саме в пору, як нам би в землі
Обітованій стати!..
О Всезнавче, чи знав Ти вперед
Про такі результати?
„І ворушиться в серці грижа:
Може я тому винен?
Може я заповіти Твої
Не справляв, як повинен?
„О, Єгово, я слізно моливсь:
Я слабий, я немова[1]
Кому іншому дай цей страшний
Маєстат свого слова!
