І зірвався той крик, мов орел,
Над німою юрбою,
Покотився луною до гір:
„До походу! До бою!“
Ще момент — і прокинуться всі
З остовпіння тупого,
І не знатиме жоден, що̀ вмить
Приступило до нього.
Ще момент — і Єгошуа крик
Гірл сто тисяч повторить;
Із номадів лінивих ця мить
Люд героїв сотворить.
Задуднять — і пустині пісок
На болото замісять,
Авірона камінням поб'ють,
А Датана повісять.
Через гори полинуть, як птах,
Йордан в бризки розкроплять,
Єрихонськії мури мов лід
Звуком трубним розтоплять.
І підуть вони в безвість віків
Повні туги і жаху
Простувать[1] в ході духові шлях —
І вмирати на шляху…
