Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/341

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

Соли святої твій край також ситий В б'ючій норі, хрусталевій скелі; Чом же несолений хлібець їси ти ? Чом же не стався ти сіллю землі ? 2. Серце моє припадає, тремтячи, К тобі, о, скибо мужицька, тверда, Дух мій в нутро твоє тоне гарячий, Наче у море блискуча звізда. Кожну пилинку твою проникає, Кожний камінчик, корінчик, сучок, В кожної часточки сквапно питає : Хто це з вас виссав плодючий ваш сок Аджеж століття, замерклі, закляті, Трупом і кров'ю вас щедро гноїли — Чом же тепер ви на хліб не багаті ? Де ви святії ті соки поділи? 1881. X. В ЛІСІ. Як люблю я по лісі блукати У гарячую днину літну, В темній тіні дерев спочивати, Де тиша ніби просить до сну ! Самота вкруг *), а все ж не пустинно, Оживуща, свята самота : Доліта аж до серця невпинно Безконечная пісня життя. І щасливий я, поки гублюся Без доріжки в гущаві рісній,—

  • ) Вкруг — кругом.

64