Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 17. Драматичні твори (1960).djvu/134

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

Г ОСТОМИСЛ крізь сон. Чи чорт якийсь! Хоч гинь, не дасть заснути! З а п а в а. Прокинься, друже мій! Тут щось непевне! Г остомисл. Ну, що таке? Знов бабський сон якийсь. З а п а в а таємничо. Тут е чужий хтось. Г ОСТОМИСЛ зривається й сідає на ліжку. Що? Чужий хтось тут? З а п а в а як вище. А ти ж хіба не чув? Гостомисл. Що мав я чути? З а п а в а як вище. Як хтось дзвонив твоєю булавою? Гостомисл. Моєю булавою? Що тобі Причулося? З а па в а. Ні, друже мій! Цим разом Я добре чула. Булаву твою Хтось мав тепер в руках, вона дзвонила. Гостомисл. Не може бути! Вискакує з ліжка і навпомацки йде до столика. Тут вона! Та гов! Це що таке? її нема! Запав а. Я чула,— Г ОСТОМИСЛ злий. Ей, замовчи ти вже з своїм: я чула! Чекай, я пошукаю! Бере лямпу з-перед образа й шукає. Ні, нема! Це що за диво? З а п а в а. Тут хтось був чужий! Буди всіх слуг! Гостомисл б'є палкою о шолом, на той стук по хвилі вбігає слуга 133