Війт. Гарячка! По хвилі. А ви з жидів1? Омелян. Я? Та з яких жидів? Я такий українець, як і ви, хлопський син. Війт. А ви бороду носите, як жид. Омелян. Ну, що ви! Хіба тільки жиди бороди носять? Війт. У нашім селі тільки жиди. Як зголите бороду, тоді вам повірю, що ви україн ець. Омелян. А то що знов? Що вам до моєї бороди? Ви би подивилися по селі! Дзвоню вже півгодини, й ані одна дитина до школи не йде. Аджеж нині я маю розпочати школу. Війт. Ви, паночку, не мучтеся. Хоч до вечора дзвоніть, а дитина вам жодна не прийде. Омелян. А то чому? Війт. Бо так, що не прийде. Ми до жида своїх дітей на науку посилати не будемо. Омелян. Пане начальнику! Та що вам за жид до голови приплив? Ну, та коли вже так, то хай буде по вашому. Зголю ту нещасну бороду. Війт. І добре зробите. 1 Товкач казав: я, Богу дякувати, господар. До жида услуговувати не піду. Зголите бороду, то він прийде. Омелян. Ну, а діти? Війт. На що вам дітей? Омелян. Та до науки. Війт. А на що їм наука? Омелян. На що наука? То я ще маю вам це виясняти. А на що школу в селі маєте? 1 Слово „жид“, „жидівський“ в Західній Україні і в творах Франка вживається не в образливому значенні. Вживається теж як польське „Żyd*, німецьке „der Jude“. 201
