Панько. Невелика біда, що трохи пропо- стився. Менше грошей з димом пішло. Я, парубче, в твоїм віці ще й не знав, як смакує тютюн. Гнат. Е, дядьку, ви в моїм віці певно й сном не снили, що колись будете будником при залізниці. Панько. Та воно то правда. Поступав світ, нема що казати, тільки не все до доброго. Гнат. А я гадаю, що не все й до злого. А пощо ви питали, чи вже всі з сіном поїхали? Панько. Та бачиш, рампу замикаю. Мушу ще йти на штреку, там три мости оглянути, бо о дев'ятій тягаровий їде, а зараз за ним поспішний. То якби ще які над'їхали, мусіли би чекати, поки не верну. Гнат. Ну, а хіба ваших нема дома? Панько. Та то то й є, що нема. Пішли жати до Завади. Наперся старий рано: конче та й конче ходіть! Порятуйте, мовить, мене цей раз, може й я вас коли чим порятую. Ховай Боже, він і справді не раз стає нам у пригоді. То я й казав своїм іти. Гнат. Ну, бувайте здорові! Не хочу вам часу збавляти. Мої коні також трохи відсапались. Добрий вечір вам! ПаНЬКО. ЇДЬ ЗДОрОВ, небоже! Гнат відходить. Я В А II Панько сам, поправляв люльку, йде горі сходами до будки, відчиняв двері, виносить із сіней лопату і взявши її на плече, йде знов на штреку й починав йти за шинами, десь- не-десь поправляючи лопатою насип, стинаючи зілля, відгортаючи камінець. Далі зирнувши в напрямі правої куліси, підносить лопату вгору, махав нею і кричить: Панько. Гей, гей! А чого вас там занесло! От іще погана дітвора, не має де бавитися, 278
