А за мною зараз твої старі йдуть! Пробує двері. Ов, зачинені! Зосю! Що це таке? В хаті світиться, а нікого не видно, ані не чути! Зосю! Зосю! Відчини! Це я, Прокіп Завада! ЯВА XIII Двері відчиняються, входить Ксеяя, одягнена як дівчина К с е н я тихо. Прокопе! Де ТИ? Завада не пізнавши її, наближається. От збиточна дівчина! Двері заперла й не озивається! Ну, якже ся маєш? Ксеня глухо. Прокопе! Завада відскакує. Боже! А це що? Та сама хустка… Та сама спідниця… Та сама корсетка… К.с е н я прискакує й хапає його в обійми, вищить. Це я, Прокопе! Ксеня твоя люба! Твоя одинока! Та сама, котру ти відіпхнув, як собаку! Котру жандарми в кайданах вели! Котру десять ЛІТ у шпиталі катували! Нахиляється до його уха і кричить щосили. Прокопе! Де ТИ? Завада падає зомлілий. Ксеня нахиляється над ним. Ага! Бачиш! А МИ таки здибалися! І де? Ось тут на тім самім місці!.. Підводить його. Подивись лишень! На оцій лавочці ти присягав мені, що нікого не любиш крім мене, що не будеш жити без мене! Прокопе! А ОСЬ тут тягне його з собою в противний бік ось тут росла бузина — цвіла тоді, пахощами повітря наповняла — і ми обоє — Прокопе! Тямиш, що тут було? Завада. Господи! Рятуй мене! Хоче вирватись від неї, та вона з чим раз більшим завзяттям держить його. Ксеня. Стій! Не втікай! Ми ще не все бачили! Я ще маю показати тобі одно місце! Он там, над річкою, на закруті! Ходи, ходи! Там ЗОЇ
