пптгїі идіптттінпіііітттУїН hH' ДІЯ ЧЕТВЕРТА Декорація та сама, що в третьому акті. Темно, звільна розвиднюється Я В А І Кааибрід дрімає, сидячи опертий о дерево. Рябина з довгим шнуром у руці підкрадається, закидає шнур на галузку, відтак зав'язує петлю, закладає її собі на шию й затягав шнур. Казибрід будиться, схапувться на рівні ноги й хапає його за руки Казибрід. Хто тут? Гей, що робиш? Рябина. Пусти! Не твоє діло! Казибрід намацав шнур. А ЦЄ ЩО? Рябина. Та бачиш, шнур. Казибрід. Це ти, Рябино? Рябина. Я. Казибрід. Ба, та що тут робиш? Рябина. Хіба не бачиш? Повіситися хочу. Казибрід. Свят,о свят, свят! А тобі що ДО ГОЛОВИ прийшло? Йди геть! Не дурій! Добуває ножа й перерізує шнур, а відтак відтручує Рябину. Рябина. Пусти мене! Хай зроблю кінець свому життю! Адже ж ти сам того хотів, то чого тепер мені борониш? Казибрід. Чи ти одурів, Рябино? Я того хотів, щоб ти вішався? Нехай мене Бог боронить від таких думок. Я тільки хотів, щоб ти покинув свою погану дорогу, поправився, чоловіком став, а не звірем захланним. 401
