Вперед дай слово, про котре благаю! Князь. Здуріла жінка! Ну, нехай і так, Даю те слово. Предслава. Що спокійно все Те вислухаєш, що скажу тобі. К н я з ь. Все вислухаю. Предслава. Сам на сам зо мною. КНЯЗЬ підозрено глядить на неї. Предслава. Що, славний князь, великий наш герой Побоюється баби? Князь. Чорт не баба! Та ну, нехай і так! А то її Позбутись годі! Ну, вставай! Балакай! Пред слава встав. А ЦЬОМу ПОВеЛИ… показує на Гарниша. Князь сплеснув у долоні. Ах, це Предслава! Овлурова… Предслава. Так, княже, я Предслава! Нещасного Овлура бідна жінка. Спасибі, що пізнав мене нарешті, А то сама я швидко вже не зможу Себе пізнати. Князь. Що з тобою дієсь? Предслава. Що ж? Пропадаю! З цими хробаками Скитаюся поміж людьми, бідую, Слізьми вітаю ранок і слізьми Постелю мочу вечером. Князь. Де муж? Предслава. Хіба ж я знаю? Якби не те важне І пильне діло, що мене до тебе Сюди пригнало, я б тебе спитала: Де муж мій? Плаче. 91
