Царі тут, витязі гордії
Топтали тисячі рабів
Покірних! Се страшний ревів
Над світом вихор, — прошумів
І за собою слід замів.
«О вічний Ніл! Над ним стримить
Ряд величезних пірамід,
А хто їх здвиг? Тиранів воля.
Коритом своїм Ніл плистиме, —
Вни поваляться й за ними
Сліди защезнуть серед поля,
І не пізнає ніхто тоді,
Де вни стояли, — щезнуть всі,
Як слава тих, що їх здвигали.
«Гляди на ті пустії скали,
Серед котрих лиш Бедуїн,
Пустині піскової син,
Шатро розп'яв, що з вітром б'ється!
То давня Салєм, — тут, було,
Золотоверхеє чоло
Святині аж під небо пнеться,
Тут вежі, мури червонить,
Мов кров, що в них в честь богу ллється.
Ах, кілько то сиріт і вдів
Святиню тую проклинало!
Ах, кілько, кілько то батьків
Тут в рабських путах працювало!
З сил вибиваючись, вони
До «бога бідних» ся молили,
Щоб ті їх мури привалили,
Щоб їх нещаснії сини
По них не мучились проклятий
Мур кінчати, щоб любі дні
Молодості їх внук не тратив.
В тих самих путах повнячи
Скаженого тирана волю,
Нелюдський, дикий тут народ
Ревів безумні псалми свому
Страшному богу; але от
