Ось пора, що так страсно бажав ти її,
Ось та ніч льодова, — звершуй плани свої!
Встань! Завітривши злодія в пітьмі, гарчить
Бровко - Вільність і зуби на тебе скалить.
Рад кусать, хоч на ланц го прип'яв Карліє.
Не вагуйсь: час рабунку, то щастя твоє.
Грудень, бач, свою чорну заслону розп'яв!
Як лицар-рабівник з свого замка злітав,
Смілим скоком врагів окружених нападь!
Встань! Он там у казармах вже полки стоять
Наготові, завзятістю п'яні й вином,
Ждуть розбійника, щоб ізробить го царом.
Закрий світло руков, манівцями ступай!
В руку ніж! Добрий час! Легковірний твій край
В твоїм оці гадючих ще іскор не зрить,
Ще присягами твоїми приспаний, спить.
Нуте ж кіннії, пішії орди, валіть
На послів! Гей, вояки, мотуззям зв'яжіть
Генералів і кидайте в тюрми, мов в ад,
І кольбами женіть до Маза їх Сенат,
І шаблями Палату плазуйте й женіть!
І в опришків, геройські сини, ся змініть!
А ви, підла голото, міщанське сміття:
Мов огнистий меч, що чорний демон ним б'є,
Так огнем в очі вам моя блисне коруна!
Хоче права трибун? Засудити трибуна!
Ну ж, опришки, злодії, убійці, кати,
