Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 18. Переклади (1960).djvu/256

Скрізь крик: „Розстріляти шпіона! Гей же, бий!”
Вона ж до в'язневих колін вп'ялася ручками
І мовить — а в очах дитячих блисли сльози:
„Татунцю, що вони робити хочуть з вами?
Не хочу, щоб вас так держали й волокли!”
Кругом: „На смерть! На смерть!” мов в одурі ревли.
„Скінчить з ним! Кров за кров! Гадюку розтоптати!”
В повітрі дзвонів рев, гуркочуть десь гармати,
І повна вулиця скаженої юрби.
„Смерть зрадникам! Царям! Міністрам! Їх раби
Шпіони — всіх на гак! Усю їх псарню вражу!”
А дівчинка кричить: „Коли ж бо я вам кажу,
Це татко мій!” — „Вона гарненька!” прорекла
Одна з жінок. „Це так!” У оченятах синіх
Душа світилася з-за сліз; вона була
Бліда, у чистенькій короткій спідничині.
І друга жінка їй: „А скільки маєш літ?”
А дівчинка на те: „Не бийте! Це мій тато!”
Дехто задумався і в землю став глядіть,
І в'язня перли вже й трясли не так завзято.
Один з найзліших ще не піддавався тому,
Сказав їй: „Геть іди!” — „Куди?” — „Іди додому!”
„Чого?” — „До мами”. — „Ге, умерла!” — рік отець.
„Значить, лиш ви — — ?” — „Так що ж? Один всьому кінець!”
Сказав побіджений і тихий, безучасний,
Дитячі руки грів при своїх грудях власних.
Відтак до дівчинки: „Ти знаєш Катерину?”
„Сусідку?” — „Так”. — Іди до неї”. — „Ну, а ти?”
„Прийду потім”. — ,Ні, я без вас не хочу йти”.
„Чому?” — „Тут зроблять вам щось зле, як вас покину”.
Тут батько пошептав ватажкові юрби:
„Пустіть мій комір — так! Візьміть мене за руку,
Мов друг! Я їй скажу, щоб була без журби.