На Витошеву планину.
Вони літ дев'ять ходили,
Багато скарбу набрали.
Ніхто за Ненча не знає,
Ні паша, ані той кадій,
Ні цар Солиман в Стамбулі.
Прознав про Ненча владика
Із того міста Софії,
Пішов владика до паші.
— Ей, пашо, владо турецька,
Чи знаєш ти, чи не знаєш
Про того Ненчо войводу?
ІЦо водить Ненчо юнаків
І розбиває хороми,
Турецьких коле жандарів,
Громадить жовті дукати
На Витошевій планині?
Згромадив скарбу багато,
Згромадив скарбу без ліку,
Що буде міхів з півсотні.
І скликав паша жандари,
Заптії, та яничари,
Та нізами, та сіпаки
І шле на Витош-планину,
Велить їм Ненча спіймати.
Ой, загриміли пищалі,
Ой, заблищали шаблюки,
Багато турків упало,
Та поранили ж і Ненча:
На кожнім ставці по ранці,
А на серденьку дві рани.
Узявся Ненчо тікати
В село велике Габрово
До тої Йонки-шинкарки,
До Йонки, сво́ї посестри.
Прийшов до Йонки та й каже
— Послухай, Йонко-посестро,
Будь ми за маму й сестричку,
