Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 18. Переклади (1960).djvu/96

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана



Богом, що з густої крові
Сотворив людей породу,
Серцем, ясним місяченьком
Я клянуся й присягаю:

Коли ще раз заговориш
Таким способом до мене,
То на першій деревині
Я велю тебе повісить.

 
ЙОГО РЕПЛІКА
 

Вона грозить мені смертю!
Горе ж мені, горе!
Але ж смерть мені — спасення
Як сконання скоре.

Для коханця ліпше вмерти,
Аніж довго жити;
Коли щастя не знаходить,
Насилля терпіти.

Заклинаю тебе Богом:
Відвідай слабого,
Що безпомічний караєсь
Від кохання твого.

Адже ж бачиш, що тобі я
В неволю відданий
І що тиснуть мене важко
Неволі кайдани.

О, змилуйся, моя пані!
Хто ж за любов мститься?
А хто любить благородну,
Тому все проститься.

 
БІДНІСТЬ
 

Блиск усякий чоловікові
Бідність відбирає,