За ним іде другий, що, вкушений гадюкою заздрости, втратив силу очей через отруту. Він іде без поводаторки, хіба що заздрість у нього на услугах. Він просить когобудь з видющих, коли не знає ліку на його горе, мати милосердя над ним, щоб він позбувся свідомости свого нещастя, і поховати його разом з його мукою, щоб і сам від себе міг, нарешті, заховатися так, як тепер заховано від нього світло. Він говорить: Другий сліпий. Алекто з кучерів своїх страшенних Змію пустила, чий укус жорстокий В моїх очах спинив живії соки, І відтоді я у покрівлях темних. Мене жре заздрість, я мац-мац в тривозі, У тьмі, непевний у своїй дорозі, Запнусь, спіткнусь на кожний камінець; Дарма й бажати світла промінець. Коли не знаєш чародійських слів, Ані якого зілля, соку, ліку, Ні з каменя якого порошків, Щоб помогли мені, хто б ти не був, Незвісний, змилуйсь на сліпця-каліку, Дай, щоб він в гробі сам себе забув. Далі йде третій, що буцімто осліп через те, що нараз із пітьми був виведений на занадто ярке світло. Це значить: він привик бачити тільки невеличкі красоти, та нараз перед його очима виявилася божеська красота, заблисло божеське сонце. Наслідком цього згасла сила його зору, те подвійне світло, що горіло по 369
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 19. Переклади (1960).djvu/370
Зовнішній вигляд