нелюдяність!
Коли надійшов проти вікна, зупинився вражений, вперши очі в маленького трупа, тремтячи всім тілом. Всі присутні — обидва духовні, торговки папером, учителька дивилися на нього мовчки, дивуючись, чого він не плаче.
Нарешті Марко, зворушений до дна душі, приступив до нього, взяв його за руки, обняв його щиро.
— Кріпись, любий друже, кріпись! Мусиш зібрати всю силу!
Не слухаючи його, Сімон нараз обернувся до Міньо.
— Прошу вас дуже, Міньо, підіть до моєї жінки. Не хочу, щоб вона бачила це. Вона дуже любила свого братанка, та вона занадто хора й слаба, щоб могла знести цей страшний вид.
І коли молодий чоловік віддалився, він промовив наново зламаним голосом:
— Ах, що за пробудження! Виємково ми заспали трохи довше. Моя бідна Рашеля спала, а щоб не будити її, лежав і я ще і снував усякі вакаційні пляни… Вночі, прибувши додому, я розбудив її; тут іще й буря додала їй страху, і вона до третьої години вдосвіта не могла заснути.
— А коли ти прибув додому? — запитав Марко.
— Саме 20 хвилин перед північчю. Жінка запитала мене, яка година, і я поглянув на годинника.
Панна Рузер промовила із здивуванням:
— Але в ту пору не приходить сюди ніякий поїзд.
— Я не приїхав залізницею, — відповів Сімон. — Бенкет протягнувся так довго, що я запізнився на той поїзд, що відходить о 10–тій 30 хвилин, і наважився пройти тих 6 кілометрів пішки, не маючи терпіння ждати на північний поїзд. Я дуже квапився, турбуючись жінчиним здоров'ям.
О. Филип усе ще стояв спокійний і мовчазний. Але брат Фульґенцій не міг стримати себе, щоб не поставити деяких запитань.
— Двадцять хвилин перед північчю? В такім разі злочин певно був уже давно сповнений. І ви нічого не бачили, не чули?
