вона обернулася до свого мужа. Сімон також розплакався, бачучи, що вона плаче, і обняв її ніжно. Діти тривожно поглядали на батьків, і всі присутні були охоплені співчуттям і зворушенням.
— Я трохи здивувалася, що він вернувся у таку пору, — додала пані Сімонова без запитання, — бо ж в тій годині не приходить жадний поїзд, але муж потім оповів мені, як це все сталося.
— Я мусів бути на тому бенкеті, — пояснював Сімон, — і дуже розсердився, коли, прийшовши на двірець, побачив, як перед моїми очима від'їздив поїзд о пів до одинадцятої. Я не хотів ждати найближчого поїзду, що відходить аж опівночі, але зараз рушив пішки додому. Шість кілометрів — це ж недалека дорога. Ніч була гарна й тепла. Коли потім о першій годині розгулялася буря і жінка не могла заснути, я розповів їй, що бачив того вечора. Тому то сьогодні рано ми й заспали довше, не знаючи, що страшна смерть загостила до нашого дому.
Рашеля знову вибухла плачем, а він знову обняв її ніжно, як батько.
— Заспокойся, моє серце! Ми щиро любили цю бідну дитину і дбали про нього, як про свого сина. Ми нічого невинні в цьому страшному нещастю!
Цей погляд поділяли також усі присутні. Бурмістр Дарра виявляв завжди глибоку пошану до вчителя Сімона за його чесність та пильнування своїх обов'язків. Міньо і панна Рузер, хоч не дуже любили жидів, згоджувались на те, що цей з успіхом силкувався затерти своє походження бездоганним життям. О. Филип і брат Фульґенцій тримали себе супроти загального тут почуття так само невтрально, як раніше надворі, сиділи мовчки і немов намагалися своїми бистрими очима зазирнути на дно душі кожного з присутніх. Урядники також мусіли задовольнитися здобутими досі скупими фактами, з яких виринало одиноке припущення, що якийсь незнайомий уліз і знову виліз вікном. Лише час злочину виказувався докладно: між пів до од-
