Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 20. Переклади (1962).djvu/137

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

инадцятої і одинадцятою годиною вночі. А огидний, нелюдський вчинок лежав ще оповитий непрозорою пітьмою.

Поки урядники полагоджували неминучі формальності, Марко вийшов із дому, по–братерськи обнявши ще Сімона. Сцена між мужем і жінкою не сказала йому нічого нового, бо він добре знав, як гаряче вони люблять одно одного; та проте ця сцена зворушила його до сліз. На вежі церкви св. Мартина вибила дванадцята, коли він знову вийшов на площу, де тим часом зібрався гурт народу, крізь який він ледве міг пропхатися. Чим більше розходилася новина, тим більше народу сходилося; перед замкненим вікном був цілий стиск, так що жандарми ледве здужували відпихати людей. А з уст до уст ішли оповідання, перекручені, пересадні, з дивовижними дрібницями й доводили юрбу до роздратовання й лютости. Коли Марко нарешті вилабудався з сутолоки, до нього приступив один духовний.

— Ви власне вийшли зі школи, пане Фроман? Чи то правда, оте страховище, про яке говорять?

Це був аббе Кандіє, парох церкви св. Мартина, парафіяльної церкви містечка. Це був чоловік 34 літ, високий і статний, з лагідним, добродушним лицем, ясно–блакитними очима, повними щоками і круглим, м'ягким підборіддям. Марко познайомився з ним у пані Діпарк, якої приятелем і сповідником був аббе, і хоч не любив клерикалів, то до цього духовного почував певну пошану, бо пізнав у ньому чоловіка толерантного і справедливого, у якого, щоправда, було більше доброго серця ніж духовних здібностей.

Вкоротці оповів йому Марко всю правду, що дійсно була досить страшна.

— Ах, бідний Сімон! — скрикнув парох зі співчуттям. — Це мусить бути для нього тяжким ударом! Він дуже любив свого кузина і поводився з ним дуже гарно, це я знаю з власного нагляду.

Це добровільне свідоцтво дуже втішило Марка. Він ще кілька хвилин розмовляв з парохом. Та ось до них наблизився