той каменяр, що товче каміння на дорогах. Коли аббе Коняс приходить у село відправляти службу Божу, то певно плював би на мене, якби здибав на вулиці. А чому? Лише тому, що я не захотів співати з хором у церкві і бути паламарем. За те мені не вистачає хліба, щоб наситити черево! Ви ж його знаєте, аббе Конясса. Ну, так, ви там у Жонвілі трохи прикоротили йому руки, відколи вам удалося перетягти на свій бік бурмістра. А проте мусите день-у-день оборонятися, і нехай би ви дали йому на себе хоч найменшу зачіпку, будьте певні, що він знищить вас. Учитель, то піскарський кінь, то слуга всього світу, нужденний лапсердак; селяни дивляться на нього тим оком, що на пса, а ксьондзи найрадніше спалили б його, щоб завести необмежене панування катехизму.
І він говорив далі з безтямним огірченням про нужду та терпіння тих "кайданярів великої й малої азбуки", як він їх називав. Сам він був сином вівчаря, і хоч відмінний учень і з відмінними свідоцтвами скінчив учительську семінарію, терпів тяжко все життя через свою круглу незаможність, допустившися з почуття чести нерозважного кроку, що, бувши ще молодшим учителем у Майбуа, оженився зі склаповою панною, так само бідною як він сам, яку перед тим позбавив був вінця.
Але й сам Марко, хоч його жінка мала бабку, що часто робила їй подарунки, хіба ж почувався краще в Жонвілі, де раз-у-раз над ним висіла хмара заборгування, де мусів раз-у-раз вести війну з парохом, щоб заховати свою гідність і незалежність? Та й то ще на щастя він мав підмогу в учительці дівочої школи панні Мазелєн, дівчині з ясним розумом і невичерпно добрим серцем, яка допомогла йому повернути на свій бік громадську раду і всю громаду. Але цей факт, наслідок щасливих обставин, був може одинокий у цілім департаменті. А в Майбуа хіба ж було ліпше? Тут була панна Рузер, з душею віддана ксьондзам і монахам, що уривала час на науці, щоб водити своїх учениць до костьолу, і так добре виконувала завдання на взір побожних законних "матечек", що конґреґації не вва-
