вищі узгір'я, наблизилася до купки подушок[1], біля яких бачить купку збіжжевого колосся, а інше посплітане у вінці, а також колоски ячменю. Були також серпи і всяка жниварська снасть, але все те лежало сюди-туди, порозкидане по різних місцях, кинене недбало, як звичайно залишають люди на полі у спеку. Все те Псіхея поскладала старанно і окремо кожне на своєму місці у тій побожній думці, що не повинна занедбати почести і обрядів жадного божества, але мусить приєднувати собі ласкаве милосердя усіх. Зайняту цією працею Псіхею застала блаженна Цецера і здалека обізвалася до неї:
— Ой ти бідна Псіхеє! По всім світі шукає обурена Венера твого сліду, мов скажена бажаючи зробити тобі кінець і розпалена всіма силами свого божества на те, щоб помститися на тобі. А ти, не дбаючи про свій рятунок, пораєшся тут над моїми причандалами.
— На оцю твою благотворну правицю благаю тебе, на радісні обжинкові обряди, на мовчазні тайники скринь, на крилаті вози твоїх слуг драконів, на плодючі сіцілійські ниви, на віз, що увів твою дочку, і на твердь, що держить її під собою, на безсвітле весілля твоєї дочки Прозерпіни в підземеллі і на світлий поворот її на верх землі і на все те, що покривають атенські і елевзінські містерії, рятуй нещасну Псіхею, твою слугу. Дозволь мені хоч кілька день ховатися між тими купками твого колосся поки жорстокий гнів богині через проволоку не зм'ягчиться, або поки бодай по такім труді я прийду трохи до сили.
— Рада б я, — промовила до неї Цецера, — зворушитися твоїми сльозами і помогти тобі, та не можу наражатися на немилість моєї своячки, зрештою не злої жінки, з якою надто в'я-
- ↑ Купа подушок покладена на вільнім узгір'ю серед свобідної площі означала місце почитання Цецери; перед тими подушками складано богині дари з квітів, колосків і різного сільсько-господарчого збіжжя.
