По обіді, ситому і добірному як звичайно, маршал[1] трохи отяжів, закурив сиґару і пішов пройтися по невеличких алеях свого саду під руку з прибічним адьютантом. Це було на початку жовтня 1872 р., за день чи два перед воєнним судом. День був сірий та приємний, тихе повітря доносило хіба десь колись гуркіт барабану від форту Саторі та гуркіт залізничих поїздів, що переїжджали через ліс, бухаючи парою і шелестячи листям.
Маршал ішов не говорячи нічого, немов роздумуючи над чимсь. Нараз він зупинився і обернувся до прибічного адьютанта.
— Я хотів би, — промовив, — щоб ви вияснили мені, що це за якийсь то адмірал Бінґ, про котрого пишуть по газетах у зв'язку з моєю справою… Це певно якийсь оперетковий герой з театру Варієте або Палє Рояль, щось таке як швайцарський адмірал або генерал Бум. Правда полковнику?
Прибічний адьютант припадково був чоловік досить начитаний і знав докладно те, про що питали його, і був трохи у клопоті, що має відповісти. Та проте вважав потрібним розвіяти ілюзію свого шефа і вияснив йому, що адмірал Бінґ був
- ↑ Автор не називає його, та мова тут очевидно про маршала
