Одного осіннього ранку входить до моєї світлиці господар, у якого я жив, і стоїть з дуже заклопотаним видом.
— А що там, дядьку?
— Ей, таке, що аж сказати стидно.
— Ну, кажіть.
— Цієї ночі вкрали у мене осла.
— Зі стайні?
— Ні, з огороду.
— А пощо ж ви його на ніч лишили в огороді?
— Стайня маленька, душно там. А осел завсігди штурхав коров. Що ж мені тепер робити, паночку?
— Що? Ночуйте самі тепер у стайні і штурхайте корів уночі, а то ще й вони доміркуються, що ви не вмієте пильнувати, як належиться, своєї худоби.
— Про мене, нехай собі корови думають, що хочуть, коли б мені тільки осла віднайти.
— Ідіть питати, може й віднайдете.
— Я вже дав знати жандармам.
— Ну, то чекаймо терпеливо.
Минув місяць. Я готов був ще й далі чекати терпеливо, але Яким не хотів.
