Марія Янічек, одна з найбільш талановитих письменниць молодшого покоління в Німеччині, народилася в Австрії, вийшла молодо заміж за Губерта Янічка, що багато причинився до її духового розвою, швидко повдовіла і живе в Берліні. Її повісті і дрібні новелі звернули на себе увагу критики не тільки талановитим способом писання, але також провідною думкою. “Я не пишу для вищих десяти тисяч, — говорить вона сама, — ні, для далеко ширшого кола: для всіх сумних і одиноких, для простодушних, що при тім і наймудріші, бо не відучилися ще вірити і любити”.
Тоня дочитала листа до кінця…
Забавна собі жінка, ця тіточка. “Відвідай мене вже хоч раз!” Якби то до Бостону можна так собі вибратися, на малу прогулянку з полудня! Ба, добре то говорити! Кілька неділь їхати морем та перед цим ще добрий шмат залізницею. І з ким їй їхати? Самій? Ні, дорога тіточко, нічого з цього не буде! Але може буду в силі сповнити друге її бажання. Як не приїдеш сама, то пришли мені бодай свій образ. Але слухай, не фотографію, випрошую собі це! Фотографії ненавиджу! Люди надягають на лице своє якийсь святковий одяг, коли йдуть фотографуватися. Я ж люблю бачити людей в їх буденному одязі, хоч би на ньому навіть і пару латочок було. Отже…"
