— Піу, піу, піу… Цвір, цвір, цвір… Різдво! Різдво!
Комин:
— Скачіть на мої плечі, будете краще бачити.
Горобці /на комині/:
— Спасибі, дідусю… Ах, як же гарно, як гарно!.. Скільки свічечок рожевих, зелених, блакитних! Як вони танцюють на дахах!
Комин:
— А цей похід кошиків із забавками, стьожками, квітами, цукерками, уся ота паризька зима вкрита позолотою та яскравими фарбами…
Горобці:
— А це що за такі малі чоловічки, що несуть кошики? Чи кожний з них є Цар-Різдво?
Комин:
— Та де там! Це кобольди.
Горобці:
— Як кажеш? Ко…
Комин:
— Кобольди. Це такі духи-опікуни кожного дому, що ведуть Різдво до кожного комина, де є маленькі черевички, що ждуть дарунків.
Горобці:
— А сам Цар-Різдво, де він?
Комин:
— Це отой самий останній, отой малий бльондинчик з лагідними очима. Його волосся мов золоте проміння розсипалося довкола нього, мов сніп соломи з його ясел, а його щічки зарум'янилися від морозного повітря. Дивіться на його хід: його ноги доторкаються снігу, але не лишають на ньому слідів.
Горобці:
— Який же він гарний! Мов образочок!
Комин:
— Пст! Слухайте!
