Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 20. Переклади (1962).djvu/345

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Вона засміялася мимохіть, а відтак сказала:

— Простіть, але я думаю, що такі сцени непотрібні, а бодай не часті.

Не відповів, лише дивився на стелю. Тоня вперше оглянула ательє. Досі була все таки несмілива й не важилася розглядатися. На стінах висіли образи та ескізи, але були майже не до пізнання під пилом. Килим на долівці був засмічений попилом від сиґар, обрізками паперу і т. п. Так само столи й консолі, на яких стояли предмети іноді не малої артистичної вартости. Софи і крісла, оббиті дорогими оксамитами, були не чищені, на них лежала накидана всяка всячина. Видно було, що тут може ще ніколи не доторкнулася дбайлива рука.

Ральф запримітив легеньку посмішку на устах Тоні.

— Чисте кавалерське безладдя, правда? — сказав весело.

— Мабуть не хочете інакше.

— Ха-ха-ха! — засміявся. — Не хочу. Хотіти, то я хочу, але інша річ, чи можу.

— Та ж можете найняти собі доброго слугу, ні?

— Ні.

— Чому ні?

— Бо…

Засміявся знову та глянув на неї милосердно збоку, немов подумав собі: яка ж ти собі наївна людина!

Вона почала догадуватися правдивого стану речей.

— Алеж ви маєте великі прибутки! — завважила.

— О, так, але ще більші видатки.

— Як це?

— Не для себе! — сказав. — Але…

— Що? Одначе простіть мені! Яке я маю право втручатися у ваші відносини?

— Чому ні? — завважив простодушно. — Від учорашнього дня вважаю вас немов своїм товаришем.

— Справді так? — скрикнула вона, і її серце забилося живіше.