Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 20. Переклади (1962).djvu/379

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

я пізнав у одній церкві в Кольонії над Реном. Я тоді взявся був дуже пильно ходити до церкви, а моя душа тонула в містиці католицизму. Я тоді рад був, як який еспанський лицар, день-у-день битися на життя і смерть за непорочне зачаття Марії, цариці ангелів, найкращої пані небес і землі! Я цікаввся тоді цілою святою родиною, і особливо з великою приязню скидав капелюх, коли на якій іконі мені пострічався святий Йосиф. Та цей стан тривав не довго, і майже без ніякої церемонії покинув я Матір Божу, коли в якійсь ґалерії старинностей я познайомився з одною грецькою німфою, що довгий час продержала мене в неволі в своїх мармурових обіймах.

— І ви все любили з каменя висічених або намальованих жінок? — захихотала Марія.

— Ні, я любив і мертвих жінок, — відповів Максиміліян, якого лице затемнив знов дуже поважний вираз. Він і не завважив, як Марія при тих словах затремтіла перелякана, і спокійно говорив далі:

— Еге, це дуже давно, що я раз закохався в дівчину, яка вже сім літ перед тим була вмерла. Коли я пізнав малу Вірочку, вона подобалася мені надзвичайно дуже. Три дні я займався цією молодою осібкою і почував найбільшу приємність при всім, що вона чинила або говорила, при всіх виявах її принадної та чудернацької вдачі, та моє серце при тім не почувало надто ніжних зворушень. І пару місяців по тім я не був занадто сильно збентежений, коли одержав відомість, що вона наслідком нервової гарячки нагло вмерла. Я забув її зовсім основно, і я певнісінький, що довгі роки я ані одного разу не подумав про неї. Від того часу минуло цілих сім літ, і я пробував у Почдамі, щоб у ненарушеній самоті любуватися гарним літом. Ані з одним чоловіком не мав я там зносин; все моє товариство були статуї, що стоять