набито здушеної публіки, що готова була душитися тут цілу годину перед приходом суду і мала надію не вступитися з місця яких сім або вісім годин, бо чутка була, що розправа буде переведена й закінчена відразу, без перерви. В тіснім відділі, призначенім для стоячої публіки, душилася збита купа цікавих, що припадково збіглися з вулиці, між якими зуміли прослизнутися також деякі приятелі і товариші Сальви. В другім відділі, що призначений для свідків, сиділи на дубових лавках запрошені, ті, що здобули собі вступ через протекцію; їх було забагато, вони тислися, сиділи майже один другому на колінах. А в самій преторії все вільне місце аж поза трибуналом було заставлене кріслами, мов у театрі. Тут сиділо упривілейоване елеґантне товариство, політики, газетярі, дами; купа адвокатів у тогах тіснилася де хто попав, по всіх кутах.
П'єр не знав ще залі розправ і здивувався: він уявляв собі її дуже парадною й поважною. А тим часом ця святиня людської справедливости видалась йому тісною, понурою, не особливо чистою. Естрада, де засідав трибунал, була така низька, що ледве видно було фотелі президента і двох вотантів. Різьби, балюстради, лавки — все було зі старого, почорнілого дубового дерева й додавало ще більш понурого вигляду тій залі, покритій темнозеленими обоями, з викладеною теж дубовими фляндрами стелею. Сім вікон тісних і високо прорізаних, прикрашених вузьким білими фіранками, пропускали бліде світло, що простою лінією розкраювало залю надвоє: з одного боку обвинувачений і його адвокат на лавках в тім холоднім світлі, з другого в тіні суд присяжних, відокремлений, запертий, немов у тісній клітці. Це був справжній символ: тут суддя безіменний, незвісний, а супроти нього оскаржений розкритий, обнажений аж до нутра душі. В глибині цього строго-сумовитого місця видно було невиразно понад трибуналом намальованого Христа, що важко піднімався з-за якогось сірого диму. З другого боку, де був годинник, понад лавою, що її мав засісти Сальва, виблискувало на темній стіні біле гіпсове погру-
