Стукання почулося вдруге, і на поклик пана старости справді війшов згаданий начальник громадський і, поклонившися низенько, зупинився біля дверей.
— Ну? — буркнув до нього пан староста.
Мужик мовчав і поклонився ще раз, ще нижче. Пан староста встав зі свого місця й наблизився до мужика.
— Ну, якже там випало?
— Прошу пана старости… я тому не винен… Обурення в цілім селі було велике… я мусів уживати всіх способів… — гикався заклопотаний начальник.
— Ну, і якже там випало? — громовим голосом гукав пан староста.
— Партія читальників побідила…
В тій хвилі дві блискавки мигнули в канцелярії. Це брильянт на перстені в пана старости блиснув до сонячного світла при дворазовім бистрім руху його правиці. Рівночасно залунав дворазовий різкий ляск. Це були два грімкі позаушники, якими пан староста почастував громадського начальника в одну й другу щоку.
— Ти, лайдаку! На, маєш! І зараз марш мені і внеси протест проти цього вибору!
— Та протест уже готовий, прошу пана старости, — промовив селянин, прийнявши позаушники, як щось таке, що зовсім належить до порядку річей і невідлучне від урядової поваги.
— Вже готовий? Де ж він?
Селянин вийняв із своєї борсукової торби велику хустку, а з неї вив'язав зразу якийсь великий звиток, а з нього виняв невеличку книжку, а з неї витягнув
