з них доказано колинебудь крадіж або спроневірення? А не маючи доказів у руці, як можна очорнювати таких людей? А втім, як думаєш, любчику мій, чи котрий- небудь із тих твоїх радикалів позволив би поводитися з собою так, як я сьогодні поводився з К-ським начальником?
— Певно ні.
— Ага! А видиш! От тобі й на! А в такім разі зрозумієш, що в інтересі спокою й порядку я мушу дбати про те, щоб вибирати на свої знаряди й піддержувати таких людей, які мені найліпше йдуть під руку. На це я тут, і за це я одвічальний.
Розмова доходила нарешті до дуже цікавої точки, та нараз пан староста зирнув на годинник і промовив:
— Ну, мій любчику, пора вже тобі в дорогу.
Він задзвонив. Жандарм Бордуляк показався в дверях.
— Підіть до візника до стайні і скажіть йому, щоб зараз запрягав. Відвезе оцього пана на станцію залізниці. Ви також поїдете з ним, проводите пана, але позаслужбово, розумієте?
— Так, пане старосто.
І коли жандарм віддалився, промовив пан староста до мене, всміхаючись на кутні зуби:
— Розуміється, ти зараз розмажеш усю ту пригоду в газетах, будеш жалуватися на насильство…
— Певно.
— Ну, так, я так і знав. Можеш чинити це, любчику. Можеш чинити! Мені цим не зашкодиш.
