Я мовчки показав йому телеграму. Він поблід на лиці, як стіна, поклонився й пішов, щоб, не гаючись, гнати до Львова. Я легше відітхнув. Я боявся дожити з тим чоловіком якої гіршої сцени.
Оце сиджу собі преспокійно за своїм столом і пишу докладну реляцію про хід вибору, коли нараз бух мені експрес телеграму зі Львова! Відчиняю її і — стовпію. Там стояло написане:
«Нещасливий чоловіче, що ти накоїв!»
І підпис самого високопоставленого.
Я почав уже догадуватися своєї біди, та проте скріпив серце й вислав відворотно депешу, в якій дословно повторив учорашню телеграму. По кількох годинах одержую ще дві депеші зі Львова. Одну від мого впливового приятеля, такого тенору:
«Нещасний друже! Я не посилав вам ніякісінької телеграми. Ви впали жертвою негідної містифікації. З сердечним співчуттям Ваш»…
Друга депеша була від «нього самого» і мовила коротко:
«По трьох днях зложите свій мандат, розпишете нові вибори й допильнуєте, щоб вибрано професора. Кошти вашого вибору будуть вам винагороджені».
Що маю тобі ще сказати? По трьох днях я вже не був послом до краєвого сойму, а заким минув дальший місяць, вибрано львівського професора величезною більшістю голосів на посла. Рівночасно відкликано мене з мойого становища і надано мені тут у Львові підрядне місце. Але я ще не стратив надії. Своїм вибором, хоч він і полягав на містифікації, зложив
