Його ексцеленція був дуже точний. Скоро тільки вдарила дев'ята година, був він уже в урядовім будинку, прийняв ласкаво низенькі поклони портієра[1], обійшов усі довжезні коридори будинку, зайшов тут і там, не стукаючи, до канцелярії, щоб від урядуючого там достойника одержати інформації про хід діл. При тім йому не так дуже ходило про інформації, як про те, щоб переконатися, чи всі урядники[2] точно присутні в канцеляріях. Його ексцеленція страх не любив занедбувань і мав величезну приємність покласти недбалому урядникові свою візитову карточку на бюровім столі: він знав уже, що бідачисько буде весь день ходити мов, отроєний, бо фатальна візитова карточка буде обтяжувати його кваліфікацію, як Бреннів меч.
Тільки по такім обході прийшов його ексцеленція до своєї власної канцелярії. Він був дуже задоволений, усміхнувся,
