Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 3 Оповідання (1956).djvu/149

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

одного примірника ще не розіслано ані не розпродано, — відрапортував поліційний комісар.

— Дуже добре, — мовив прокуратор, — але може будете такі добрі сказати мені, за що властиво сконфісковано це число?

— Я думав, що пан прокуратор ліпше знають…

— Я? Ані мені сниться. Оце шукаю вже півгодини і не можу в цьому числі знайти нічого гідного конфіскати.

— А все таки щось таке мусить там бути, — мовив затурбований поліційний комісар. — Пан надворний совітник наказав мені гостро сконфіскувати його заразісько і при тім був блідий та затривожений.

— Боже праведний! — скрикнув прокуратор з розпукою. — Аджеж тут одур хапає чоловіка! Чи може нарешті мене засліпило та затуманило? Прошу вас, пане комісаре, сідайте ось тут і поможіть мені шукати. Може ви будете щасливіші.

Комісар поклонився, сів на кріслі, взяв до рук одне сконфісковане число, і в канцелярії залягла глибока, святочна тиша. Оба панови заглибилися в читання «Сінника Польського», що конче мусив бути протизаконним.

* * *

В редакції «Сінника Польського» настав настрій такий, як у хаті, з якої власне винесли мерця. В тій хвилі впадає начальний редактор.

— До сто чортів! Що це за порядок!