Уже майже десята година, а в місті ніде не видно ані однісінького числа «Сінника». Чи друкарня згоріла? Чи всі машини показилися?
— Ні, сьогоднішнє число сконфісковано.
— Я-а-а-ак?
Начальний редактор витріщив очі, в нього сперло дух і він не міг вимовити ані слова більше.
— Власне був тут поліційний комісар. Весь наклад простісінько з друкарні поволік до прокураторії.
— Алеж це неможливо! — скрикнув редактор із глибини своєї розпуки.
— А проте щира правда.
— І яка була причина конфіскати?
— Комісар не хотів сказати. Нехай пан редактор прийдуть до прокураторії, там довідаються всього.
— Мій боже! Мій Боже! Сьогоднішнє число сконфісковане! Я б і не подумав ніколи, щоб це було можливе. Чи може котрий з панів ув останній хвилі вложив там яке зозулине яйце?
Жаден співробітник не почувався ні до якого злочину.
— Ну, вже я дізнаюся всеї правди.
І він полетів до державної прокураторії.
Стук! стук! стук!
— Прошу.
— Добрий день, пане прокураторе!
— А, добрий день, пане редакторе! Чим можу служити?
— Прошу, сьогоднішнє число «Сінника Польського» сконфісковано мені. Чи мігби я довідатися, з якої причини?
