Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 3 Оповідання (1956).djvu/152

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

проповідують безмізкі філософи в роді Гартмана, але переводить в діло з нечуваною брутальністю юнкерське правительство», — прошу поміркувати, це ж явна зневага правительства, щиро заприязненого з нашою монархією. І ви хочете, щоб я пропустив вам це?

— Алеж прошу дочитати те речення до кінця! — благав редактор. — Аджеж там сказано: «мусить бути для нас іще одною причиною, щоб ми всіми силами держались Австрії».

— Розуміється, розуміється! Цих слів я й не сконфіскував. Але скажіть самі: перша половина речення має все таки своє значення, і ця половина підпадає під закон. Або візьмім іще третій приклад:

«Наші політичні і автономічні власті виявили так багато оспалости, недбальства й навіть каридостойної легкодушности» — ну, пане докторе, такої лайки на наше урядництво я прецінь не можу допустити.

— Але пане прокураторе! — скрикнув редактор, доведений до розпуки, — чому ж ви все читаєте тільки першу половину речення? Адже в другій половині того самого речення написано виразно: «що треба було аж надлюдської сили нашого найбільшого політика, щоб рівень нашої адміністрації піднести так високо, як його бачимо тепер — з подивом, але ще без достаточної вдячности». Хіба це лайка? Хіба це паплюження? Хіба це злочин?

— Ваш погляд — це ваш погляд, а я стою при своїм. Нехай суд рішає, хто з нас