Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 3 Оповідання (1956).djvu/187

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

повні сліз. Побачивши вкінці світло й не розбираючи більше нічого, він пустився йти і щосили гримнувся чолом о дерев'яний одвірок.

— O, do stu diabłów![1] — скрикнув патер, хапаючися рукою за чоло і входячи з тим побожним привітанням до хати, де всіх очі в німій ожиданці й навіть тривозі звернулися на незнайомого пана, що в таку пізню пору і з таким незвичайним привітом входив у хату. А патер добру хвилю стояв коло порога, осмотрюючи рукою набіглу на чолі гулю то знов обтираючи сльози з очей. Вкінці побачивши, що всіх очі не перестають пильно дивитися на нього, він зняв капелюх і, ступаючи крок наперед, сказав:

— Niech będzie pochwalony Jezus Chrystus![2]

— Na wieki wieków amen![3] — відказав староста, котрий сидів на лаві кінець столу, підперши ліктем голову, і ані не рушився з місця при вході незнайомого пана. Не чекаючи запросин, патер сів на лаві насупроти печі й почав розглядатися по хаті.

— Чи тут я у старости цього села? — спитав вкінці, звертаючись до господаря.

— Тут, — відповів староста, не рушаючись з місця й не перестаючи пильно придивлятися незвичайному гостеві.

Діставши цю відповідь, гість замовк і почав знов розглядатися по хаті, очевидно, не знаючи, що дальше сказати.

 
  1. О, до сто чортів!
  2. Слава Ісусу Христу!
  3. Слава на віки амінь!