— Мій уряд? Я не маю жадного уряду.
— Ну, то яким ремеслом займаєтесь?
— Жадним ремеслом не займаюсь.
— Ну, то що ж ви таке? — питав староста, котрому зачинала чимраз більше не подобатись фізіономія його гостя.
— Аджеж в моїм пашпорті стоїть написано, що я торговельний комісант.
— Торговельний комісар? Це що за такий комісар? Я про такого комісара ніколи не чував.
— Не комісар, але комісант, — відповів з ангельською терпеливістю патер. — Я розношу по світі товари.
— А, так, товари розносите! А які товари?
— Дорогі товари. Цінні товари. Найкращі над усе в світі, — захвалював дивний комісант, і захвалював так гаряче, що аж збудив недовірливість у старости.
— Гм, і чого ж ви з такими дорогими товарами по селах їздите? У нас народ бідний: ні за що навіть хліба купити, не то ваших дорогих товарів.
— О, не бійтеся про те! — скрикнув патер. — Мої товари, хоч найдорожчі над усе в світі, але рівно доступні для бідного, як і для багатого. А для бідного, угнетеного, обідраного й гоненого ще доступніші, ніж для багатого й спаношілого[1].
Староста стояв, витріщивши очі. Йому починало в голові мішатися від тої бесіди, котра йому видалась цілковитою загадкою.
- ↑ Спаношіти — стати паном.