Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 3 Оповідання (1956).djvu/189

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Мій уряд? Я не маю жадного уряду.

— Ну, то яким ремеслом займаєтесь?

— Жадним ремеслом не займаюсь.

— Ну, то що ж ви таке? — питав староста, котрому зачинала чимраз більше не подобатись фізіономія його гостя.

— Аджеж в моїм пашпорті стоїть написано, що я торговельний комісант.

— Торговельний комісар? Це що за такий комісар? Я про такого комісара ніколи не чував.

— Не комісар, але комісант, — відповів з ангельською терпеливістю патер. — Я розношу по світі товари.

— А, так, товари розносите! А які товари?

— Дорогі товари. Цінні товари. Найкращі над усе в світі, — захвалював дивний комісант, і захвалював так гаряче, що аж збудив недовірливість у старости.

— Гм, і чого ж ви з такими дорогими товарами по селах їздите? У нас народ бідний: ні за що навіть хліба купити, не то ваших дорогих товарів.

— О, не бійтеся про те! — скрикнув патер. — Мої товари, хоч найдорожчі над усе в світі, але рівно доступні для бідного, як і для багатого. А для бідного, угнетеного, обідраного й гоненого ще доступніші, ніж для багатого й спаношілого[1].

Староста стояв, витріщивши очі. Йому починало в голові мішатися від тої бесіди, котра йому видалась цілковитою загадкою.

 
  1. Спаношіти — стати паном.