самим, що так скажу, лицем грізного противника — православія.
«Ага, видно, видно, що я не помилився!» — подумав пріор. — «Це він, віщун реформи, підісланий до нас на шпигуна. Це він автор доносів! Ну, добре: тепер бодай я знаю, з ким маю діло».
І, звертаючись до патра, немов зачудований, сказав:
— Алеж, даруйте, reverendissime, я, признатись вам, не зовсім ясно розумію, до чого це ви річ ведете.
— Зараз буду мати честь вияснити вам це, — поквапно відмовив патер, — покірно прошу вислухати мене. Я хотів тільки застерегтись перед вами, що я ані на хвилиночку не позволив собі ніколи сумніватися про вашу глибоку мудрість, докладне знання і вірне зрозуміння окружаючих нас обставин. І коли я власним почином позволив собі позбирати деякі відомості, що дотикають теперішнього положення, і виснувати з них деякі виводи, так це зовсім не з недовір'я до вашого проводу, але радше тільки з гарячої дбайливости про наше спільне святе діло.
Зачудовання пріора перейшло в нетерпеливість. Він почував якесь обридження й ненависть до того приниженого лицеміра і донощика, що ось сидів перед ним; але рівночасно не міг не признати, що той в цьому разі поступає зовсів в дусі правил єзуїтського закону. Та тільки ж цим разом річ доторкалась до пріора особисто, і для того чоловік в нім узяв верх над єзуїтом. Догадуючись, що перед ним сидить його таємний ворог і шпигун, він
