поглядаючи своїм одним оком на непрошеного гостя.
— Ну, ну, поїхати вони поїдуть, — добродушно сміючись, відповів Чимчикевич. — На парафію до нас не приїхали, то певно. Але й не зараз поїдуть, Прокопе, не зараз. Так швидко ми їх не пустимо. Гей, Фесько, а де ти, стара?
— Я тут, єґомостинку! А чого вам?
— Приладь но ти нам, бабусю, деяку закуску, розумієш?
— Загнати гуску? — запитала глуха бабуся, і Чимчикевич, не маючи охоти кричати голосніше, почав на пальцях вияснювати їй, чого йому треба.
— Ось правдивий образ цілої цеї церкви, — думав патер Ґавдентій, придивляючись і прислухуючись до всього, що діялося довкола, — здитинілий пастир, а стадо його на половину глухе, а на половину сліпе.
Але оце о. Чимчикевич, хапаючись та дріботячи ногами, кинувся проводити патра до своєї світлички, що служила йому за одним разом за спальню, їдальню і канцелярію.
— Сідайте, reverendissime! Сідайте! — просив він, присуваючи простий дерев'яний стілець, поки єзуїт обдивлювався по його домівці. Правду кажучи, не було там що й обдивлюватись. Світличка невеличка, чиста й попросту обставлена дерев'яними меблями; дерев'яне ліжко в куті, прикрите старосвітським ліжником сільської, але дуже красної роботи, збоку столик завалений метрикальними книгами в міцній шкуряній оправі, на
