— Брешете! — крикнув. — Та біда, про котру говорите, то ваша власна вина. Не вірте їм, слуги закону! Скільки раз із уст таких лайдаків чув я слово «біда», стільки раз переконувався, що вони закривають тим словом власну вину.
— Ми прийшли до ясного пана, щоб нам пан позволили умістити їх через ніч у безпечнім місці, поки завтра поведемо їх до міста — сказав начальник посіпак. — А тим часом можна й перевести з ними слідство, як належиться
— Радо сповняю ваше бажання і прошу всіх на нічліг. І на слідство також позволяю.
І пан прикликав своїх гайдуків, щоб були до помочі при слідстві з арештованими. Коли ті не хотіли добровільно признатися до сповненого злочину, принесли панські слуги розпалені шини, котрі приложено до стіп ув'язнених і держано доти, доки не призналися. Потім стогнучи, зі спаленими підошвами вони були вкинені до пустого, мурованого шпіхліра. А пан, утішений своїм щасливим здогадом, пішов до покоїв.
— Так є — думав він. — Ті люди мов діти, кажуть, що биті, а не кажуть, за що. Наслідки власної своєї вини й підлоти називають бідою. Бажають спастися від неї, а не позбуваються своїх блудів. Відтепер маю певну міру в руці, маю ключ до пізнання людської вдачі. Хто каже, що йому біда, у того або сумління нечисте, або голова не мудра. Тою мірою буду їх мірити і всім покажу, що добре на тім вийду. А передовсім із моїх слуг не
