пування. Я вступив на фізіологічний терен приготований вами, не перечу цього, але я приложив методу досконалішу та успішнішу, бо звернув головну операцію не проти тіла, а проти душі. Його Vis numerica, яку підкопував колега з правої руки, придалася мені проти самого колеги. Його Rabiem hajdamacicam обернув я в відповідній хвилі проти колеги з лівої руки. Ані одна, ані друга не шкодила мені ані крихітки. Натомість я головною підвалиною його життя признав Independentiam summi positam[1], звану також Mania autonomica[2] і проти тої чисто психічної хороби звернув я весь апарат також психічних способів, поки його душа не стратила віри в своє власне існування і нарешті таки не покинула цього велетенського тілища.
Бідна душа чула ті слова, розуміла їх, але не могла відповісти нічого. Лише затріпотала веселчаними крильцями; але вищий присуд не позволяв їй відлетіти — мусила слухати дальших розмов лікарів, мусила придивлятися, як їх ножі грузли в її тілі, пилували її кості, як їх закривавлені руки виривали з грудей її серце і розрізували його на четверо, щоб пізнати його будову, і як їх пальці видряпували мозок із її черепа та стрягли в його закрутах.
Нарешті минув її час, і вона полетіла на той світ, напоєна гіркою отрутою, бо ніхто не згадав про неї добрим сло-
