Роки минали з того часу. Хома без серця нічого не давав про себе чути. Його старі товариші згадували його часом та й махали рукою. Пропав чоловік, закопався десь на селі, зхлопів зовсім. Та від часу до часу виринало його ім'я в газетах при різних нагодах: тут він заснував читальню, там обіймав люстрацію всіх читалень у повіті, то знов його заходами заснувалося повітове політичне товариство, то він їздив із популярними відчитами по селах, улаштовував театральні вистави, організував огневі сторожі. Звільна всі звикли до того, що де була яка просвітня чи організаційна робота в тім повіті, там певно була його рука, його фактичний провід. На чоло, до репрезентування він не пхався, але робив, давав приклад, агітував. Він справді «зхлопів», осів на батьківськім ґрунті, який значно розширив при парцеляції панського фільварку, закупленого за його приводом двома сумежними громадами, оженився з селянською дівчиною, яка за його намовою скінчила вчительську семінарію і здобула диплом на народню вчительку, засідав у громадській раді і навіть був шість літ громадським начальником, і всюди на кожнім полі діяльности старався дати своїм співгромадянам приклад сумлінности, точности в сповнюванню своїх обов'язків, розумного ведення діл і незалежного, свобідного суду і слова. Він відразу поставив себе так, що не потрібував нікому стояти о ласку
