а хто схоче і своїм датком причинитися, хай впише своє ім'я на цей лист паперу, а зараз завтра вишлемо складку і підписи до Львова.
— Браво, браво! — загули панотчики і поперли о. Ілію до столу, де лежав уже лист паперу побіч бляшаної, в цвіти мальованої, таци. На папері на самім версі було написано великими буквами: «В пользу редакціи «Слова» жертвы, собраныи отцом Иліею в Д… О. Ілія — 10 зл.». Під о. Ілією підписувалися інші, а на тацу почали сипатися ґульдени та дрібняки. Всі ті гроші носили на собі сліди поту, немитих, важких, грубих рук, а не один такий папір, бачилось, досить у долоні здавити, щоби покапала з нього гаряча людська кров, щоби роздалися з нього стогнання та зітхання тисячів нещасних, замучених, що з тими ґульденами та дрібняками по частці життя і серця свого уткнули в жменю панотчикові. А завтра ті криваві, потом і сльозами напоєні ґульдени та дрібняки підуть на руки «благородних» редакторів та «издателів-патріотів», котрі своєю чергою порозкидають їх любенько по шинках, кав'ярнях і інших, не менше, як самі вони, «благородних» місцях!..
По сплаченню контрибуції у всіх гостей мов гора з плечей зсунулася. Панотчики вернули до тарока, молодь до танцю, старші дами до розмови про торішній сніг, — одним словом, усе знов пішло звичайним ладом, а з хвилевого патріотичного пожару навіть іскорки, навіть попелу не лишилося…
