рушиться. А що то ви собі думаєте? За кого ви мене маєте? Хіба я не всім звірям цар? Чи я тільки овечий опікун, козячий приятель, телячий прихильник, курячий батько? Хіба ви всі, Медведі, Вовки, Тигри, Орли та Яструби, не є такі самі а бо й ще ліпші мої піддані і діти, як тамті? Чи ви гадаєте, що я на те конституцію видав, щоб ви з голоду дохли, а тамта голота щоби без перешкоди множилася? Дурень, хто так думає!
Всі драпіжники аж легше відітхнули, почувши таку царську мову. Дух у них уступив, хоч і не знали ще, як властиво цар міркує з тою конституцією поступити, щоб і Вовки були ситі, і Кози цілі.
А Лев так далі мовив:
— Слухайте ж, яка моя воля! Перший артикул нової конституції каже: «Всі звірі рівні перед правом, а право — то цар». Отже, віднині я видаю таке право: всі губернаторства касуються, і ви всі маєте бути при мені, будете становити мій двір, мою прибічну сторожу і мою армію. А прочі звірі мають достарчати для мене і для мого двора поживи. Уложимо бюджет, скільки для всіх вас, для ваших родин потрібно на день стравунку[1], передамо той бюджет звірячій раді, вона ухвалить, і тоді всі ви будете жити собі, як у Бога за дверми, і побачите, що при новій конституції живеться далеко ліпше, ніж без неї. Бо коли давніше ви нібито й мали право хапати і їсти всякого, кого тільки подужаєте, то все таки ви
- ↑ Стравунок — пожива.
