Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 4. Бориславські оповідання (1956).djvu/22

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Ні, — кажу я, — не знаю. — А тут сам дрижу, як осиновий листок.

— Ти підеш! — крикнула вона і пхнула мене з цілої сили в яму.

— Боже! — крикнув я, падучи, і збудився. Пек тобі, маро, осина тобі! І Христос його знає, що воно таке значить той сон?…

V.
У глибінь.

Ну, зав'язуй же тоту линву борше! А моцно, небоже, бо як урвуся та впаду, то безголов'я твоє!

Ну, чого ж смієшся, ти тумане якийсь? Волів бись посмотрити, чи млинок у порядку, чи добре дує? А дротяна ліхтарня де? Хіба гадаєш, що в мене котячі очі, що й без ліхтарні буду видіти в такій глибині? (А й справді, — глибінь, що Господи! Волосся їжиться, як погляну в спід! Бррру! А як темно! А який сопух відтам б'є!.. Пречиста Матінко, поможи! Коби йно раз, потім чоловік привикне!).

Ну, тумане якийсь! Пощо корбу розкручуєш? Хіба не видиш, що я ще на березі стою. Дай же мені в кібель добре стати, не квапся! Подай сюда дзюбак! А риль ось, добре! Сокиру і долото треба буде в руки взяти! Ну, тепер! А поволі розкручуй, чуєш? Поволі! А як задзвоню, то щобись витягав живо! (Хто знає, що з чоловіком може статися? Скоро що, зараз буду дзвонити! Чорт бери тоту линву! Яка пся пара тонка. А я хлопець не легкий: ану, як увірветься