— А чому ж ти сам тої штуки не зробиш?
— Зробити б то я зробив, тільки що мені тепер грошей треба.
— На що тобі грошей? Певно, не стало за що пити, та також ґрунт продаєш? Ех, ви, жеброто неполатана! Тут мені вертить, щоб тамтому помагати, а й сам не ліпший від нього, ccc! Ну, кажи, на що тобі грошей?
— Ет, що я вам буду говорити! Це вже моя річ!
— Не хочеш ти зо мною говорити, то й я з тобою не буду.
І Недоварений засичав і відвернувся.
— А коли не хочете ґрунту, — сказав, нічим не знеохочуючись, Яць і понизив голос, — то знаєте що: вступіть зо мною до спілки.
— До якої спілки?
— Ну, бачу, що вам все треба сказати. То ж слухайте! В тім ґрунті, що вам моя небіжка відступила, спекулянти викопали джерела кип'ячки, от уже рік черпають і маєток роблять. Напосілися й на мій кусник, що з тамтим межа в межу: певна річ, що й в нім мусять лежати такі самі скарби.
— Ну й що з того? То й продай їм!
— Чи так гадаєте? — звільна сказав Зелепуга. — А я гадаю, що то був би гріх. Дав Бог скарб в наші руки, тільки трохи потрудись, і бери, і черпай… ні, ми мусимо даром віддати його спекулянтам, а самі йти до них на службу!
— Ха, ха, ха! Скарб! Ссс! — засміявся й засичав з болю Недоварений. — Що то
