за скарб: проклята ропа вонюча! Чоловікові християнському гріх навіть нею бабратись. То спекулянтське ремесло.
— А не гріх християнському чоловікові копати й черпати її в наймах у спекулянта?
На це Недоварений не мав відповіді — очевидно правда била в очі. Та все таки знайшов із другого боку зачіпку.
— Ну, ну, не дуже ти решетись! Відки знаєш, що саме на твоїм ґрунті кип'ячка? Я думаю, що коли Мендель сумежний ґрунт перерив, то і з твого давно вже до його ям усе стекло.
— А я думаю, що той Мендель чує, де можна покористуватись і не даром мені пороги оббиває, щоб йому той ґрунт продати.
— Е, і він так само насліпо спекулює, як ти. Ну, але чого ж, властиво, ти хочеш від мене? До якої спілки мене кличеш?
— Хочу сам копати на своїм ґрунті й я певен, що докопаюсь кип'ячки. На копання треба буде зо сто ринських, а в мене тепер… свищи в хащі! От я й думав…
— І не думай навіть, ссс! — перебив його Недоварений. — Дурна твоя спекуляція, а я й грошей не маю й охоти не маю вдаватися в такі хисторії. Ще й спекулянти на мене роз'їдяться, то й що їм значить спалити мене або й забити. Хто їм тут дасть раду?
Яць Зелепуга сумно звісив голову: була рація в останніх шваґрових словах. За тих кілька літ спекулянти в Бориславі стали силою. Хвилі всякого суспільного потереб'я, що раз-у-раз напливали,
