говорила йому, що хвиля та вже дуже близька й що конче треба давати якусь раду. Тож рано, скоро світ, позаводивши робітників на роботу, побіг Яць до шваґра Недовареного. Застав його ще в постелі — пора була вже вільна від польової роботи, хоч гарна, ще тепла й погідлива.
— Пане шваґре, — почав Яць, не чекаючи на ніяке привітання, — прийшов я до вас з пильною справою.
— За якою? — спитав Недоварений, не встаючи з постелі.
— Тямите, ви колись зацікавилися були моїми ямами, питали, кого до спілки приймаю. Дурень я був тоді, думав що мені моїх грошей вистарчать…
— А тепер ти змудрів, закопавши свої гроші, і ще й мене хочеш втягнути в свій дурний інтерес! — крикнув з гнівом Недоварений. — Іди ти мені з хати, замороко якась! Іди, бо кажу тебе псами нацькувати! Йди до свого Юдки, якого ти за триста ринських багачем зробив, а не до мене!
— Багачем? Яким багачем? — проборкнув Яць.
— Хіба не знаєш, що Юдка на твоїм ґрунті на Волянці вже чотирі джерела кип'ячки видобув, цілий тиждень черпає й черпає, по сто бочок на день, і ще кінця нема? Бачиш, який твій розум? Іди ж до нього, проси його, може пристане з тобою до спілки, а мені дай святий супокій.
І Недоварений, в котрого в грудях аж клекотів гнів, обернувся на другий бік,
