— Ні, ні, треба кінчити швидше! — товк своє одне Яць. — Що вам з того прийде, що будете мене мучити? Аджеж я й так не всижу ані влежу на місці. То вже ліпше спустіть мене до ями!
Ледве здужала шваґрова допроситися, щоб зачекав до полудня.
Так минуло два дні — краще тяжкої муки, ніж роботи. Яць за ті дні — постарівся на яких десять літ, згорбився, посивів, лице й чоло покрилися зморшками. Тільки сиві очі палахкотіли живим огнем, а енергія його не то що не слабла, але з кожним днем все більше змагалася. Сон майже зовсім його покинув: хіба вдень, утомлений тяжкою працею, задрімає на хвилю. Ночі були для нього ще гіршою мукою, ніж дні.
Аж нараз третій день приніс йому нещастя, якого менш усього міг сподіватися. В саме полудне, коли Яць тільки що з дітьми пообідав, а шваґрова розстелювала на землі солому, щоб міг на ній на хвилю заснути, відчинилися двері й до хати, як грім з ясного неба, влетів шваґер—п'яниця.
— Га, таки знайшов свою жінку! — крикнув, і не кажучи нічого більше, вдарив остовпілу жінку п'ястуком в лице так сильно, що облита кров'ю повалилася на землю.
Цілої півгодини лютувала буря в Яцевій хаті. Чути було стук ударів, крик і плач дітей, зойк жінки, ломіт розбиваної й друхотаної посуди і ґвалт Яця. Перепало й Яцеві на його пайку, хоч треба сказати, що й він сміло став до бійки
