і завдав шваґрові кілька стусанів таких влучних, що дуже значно охолодив його войовниче завзяття.
Півгодини тяглася баталія, а потім розпочалася сумна ретирада: шваґрова з дітьми й з усім своїм недавно принесеним статком попрощалася з гостинними порогами Яцевої хати. Чоловік її проклинаючи та викрикуючи, плентався позаду того плачущого, побитого та покривавленого походу. Яць лишився сам у хаті, без сил, без засобу, без надії. Що це таке було? Відки надлетіла та буря? Чи то був сон страшенний, чи дійсна правда? Не знав. Чув тільки, що в голові йому шуміло й очі меркли, чув глухий, упертий біль в цілім тілі; свідомість засипляла… Сам не тямив він, коли й як замкнув хату й заснув на соломі, розстеленій посеред хати.
Прокинувся вже над ранк. Розвиднювалося. Сірими плямами вирізувалися тісні віконця з мороку, що залягав хату. Яць відразу схопився на рівні ноги, встав і почав збирати докупи розсипані думки, щоб пригадати собі, що з ним діється й що йому діяти.
Перша думка його була: треба піти поглянути, може що є в ямі. Вже кинувся до жердки, щоб з неї зняти кожух, коли втім наглий розблиск пам'яті відразу виявив йому теперішнє становище.
— Боже мій! Аджеж я тепер сам, самісінький, як билинка в полі! Що ж мені тепер робитоньки?
В німім переляку стояв бідолаха довгу хвилю, заломивши руки. Бачилося йому
