— Я присягнути можу, що добре раховано — сказав Мендель. — Ну, але ви можете собі не вірити, то ваша річ. Тільки що мільйон перерахувати не так легко, як вам здається. А щоб ви на мене не нарікали, що я вас оциганив, то я вам щось скажу. Зложім ці гроші назад сюди до мішка, зав'яжім і запечатаймо їх при свідках, і нехай вам, кого хочете, з громади визначуть, щоб вам поміг перерахувати. А як вам одного ринського не стане, то я зобов'язуюся дати вам за одного десять.
— Добре, добре! — хором закричали свідки. — От видно, що чесний чоловік, не хоче вашої кривди, куме Яцю!
— Пристаю на те, — сказав Яць. — Але мішок з грішми мусить лишитися в моїх руках.
— А то розуміється само з себе! — живо підхопив Мендель. — Аджеж гроші ваші!
І бистро запакував усі пачки банкнотів до мішка й запечатав його з двох боків великою громадською печаткою, котру війт усе носив при собі в халяві від чобота.
— Ну, тепер та річ готова, куме Яцю. Тепер ваша черга: віддати Менделеві ґрунт і ями. — Встали всі й пішли. Віддавши все Менделеві, Яць почувся спокійним. Почався почастунок і, дякувати надзвичайній Менделевій гостинності, протягнувсь аж до пізнього вечора. Тільки пан писар, віддавши Менделеві підписаний контракт і довго щось з ним перешептавшись, пішов додому, не дожидаючи трактаменту. Мав ще багато роботи сьогодні, а в самій речі чувся трохи
